СПРАВЕДЛИВІСТЬ ІСНУЄ, А СОВІСНІ СУДДІ В УКРАЇНІ ЩЕ НЕ ПЕРЕВЕЛИСЯ

СПРАВЕДЛИВІСТЬ ІСНУЄ,

А СОВІСНІ СУДДІ В УКРАЇНІ

ЩЕ НЕ ПЕРЕВЕЛИСЯ

Зараз немало чути розмов про не­справедливі суди, незаконні вироки і суддів-хабарників. Я зовсім не збира­юся щось із цього спростовувати, але хочу розповісти про свої тяжби й по­невіряння. Не для того, щоб поділити­ся думками на цю тему, а для того, щоб стати комусь у пригоді, порадити, як не зневіритись і не втрачати надій в українське правосуддя.

Це було не з кимось, а зі мною: у мене недобросовісні люди позичили гроші і, не повернувши весь борг, ро­зіграли театр, що повернули. Близько 6 років наді мною знущалися не лише мої позичальники і їх фальшиві свідки, але й люди, які носили форму прокурорів, міліціонерів і суддів. Це ті, кого наше суспільство охрестило перевер­тнями. За моє жито мене не раз було бито. Проти мене порушили кримі­нальну справу, якої насправді не по­винно було би бути, бо такі справи згідно чинного законодавства, мали б розглядатися у цивільному порядку. Однак це не взяли до уваги ні досудове, ні судове слідство. Було очевид­ним (з матеріалів справи), що кримі­нал проти мене сфабриковано на за­мовлення.

До честі суддів Кельменецького районного суду вони всі три заявили самовідвід, а тому справу було на­правлено у Сокирянський районний суд. Судове слідство велося близько півтора року, але мою вину не доказа­ли. Тоді справу направили на новий розгляд, але вже у Хотинський район­ний суд.

Що не вдалося зробити судові у Сокирянах, вдалося одному із суддів суду Хотинського - він таки знайшов чорну кішку у темній кімнаті і визнав мене винним і оштрафував. Повівся на це і Чернівецький апеляційний суд, який залишив вирок без змін. Але якщо правди і справедливості нема у Хо­тині і Чернівцях, то це ще не означає, що їх нема і в Києві. Вищий Спеціалізо­ваний Суд України у цивільних і кри­мінальних справах вирок Хотинсько­го районного суду і ухвалу Апеляційного суду Чернівецької області скасу­вав як безпідставні і незаконні. Спра­ву знову було направлено на новий розгляд у той самий Хотинський районний суд. Суддя, який розглядав справу, ігноруючи висновки ухвали Вищого Спеціалізованого Суду Укра­їни, залишив у силі обвинувачення проти мене. Довелося знову зверта­тися з апеляційною скаргою до Апе­ляційного суду Чернівецької області, який на цей раз визнав ухвалу щодо мене незаконною і безпідставною, на­правивши справу на новий розгляд у той же таки Хотинський районний суд. Це мене дуже здивувало, а ще більше насторожило.

Щоправда, побоювання виявилися даремними. 27 лютого 2013 року суд­дя Хотинського районного суду Олег Іванович Галичанський на противагу двом іншим суддям згаданого суду, яких мені і називати не хочеться, але про «доблесні заслуги» яких я обов'яз­ково розповім Вищій раді юстиції, виніс щодо мене виправдовувальний ви­рок. Я йому за це дуже вдячний: за те, що він вибрав справедливість, а не пішов протоптаним шляхом своїх ко­лег по Хотинському суду. Свідків, які мене оббрехали, сподіваюся, притяг­нуть незабаром до кримінальної відповідальності за дачу завідомо неправ­дивих показів. У всякому випадку досудове слідство уже ведеться Кельменецьким РВ УМВС.

Отже, мені вдалося добитися спра­ведливості. Але сталося, можливо б по-іншому, якби я махнув на все ру­кою і погодився з думкою, що в укра­їнському правосудді добитися спра­ведливості неможливо, а всі судді продажні. Зціпивши зуби, надбавши в ході судової тяганини цукровий діа­бет, я ішов до кінця і був винагородже­ний. Тому раджу усім: не зупиняйтеся на півшляху, пройдіть всі інстанції до кінця, бо справедливість таки існує і совісні судді в Україні не перевелися. А якщо вам не пощастить на таких в Україні, вас захистить Європейський суд з прав людини, я в цьому переко­наний. Інакше й бути не може: добро завжди перемагало зло, а неправда й несправедливість, якщо й тріумфували, то лише до пори до часу.

З.ШАКАРІШВІЛІ,

дитина війни,

ветеран праці України,

смт.Кельменці